Історія школи (продовження)
Колектив учителів робив все, аби залучити учнів, а особливо молодь старших класів, до корисних справ ( на той час у школі не було наркоманів, курців, безпритульних дітей — усі навчалися). Велася велика робота з естетичного, художнього та фізичного виховання. Вчителі старшого покоління навчали нас добра, поваги до старших, культури поведінки. Це мій класний керівник М.М. Завадський, учителі П.В. Мілоченко, С.М. Пікман, Є. В. Залевський, О.М. та І.Я. Рудич, О.І. Завадський.
Молоді вчителі М.А. Краснощок, П.В. Мойсеєнко, О.Малюго, Н. Бережна та вчитель історії Н.І. Хвиля влаштовували для нас тематичні вечори, зустрічі з письменниками, героями війни та праці, проводили екскурсії, походи, вечори розваг із танцями під патефон при гасових лампах, принесених учнями з дому. Наші учні з художньою самодіяльністю та великим струнним оркестром виступали в селищному клубі, а також давали концерти у навколишніх селах Баланівці, Озерах, Блиставиці, Гостомелі та інших. Навіть заробляли гроші на придбання спортивного одягу та костюмів для учасників художньої самодіяльності. Влітку, особливо вихідними днями, старші учні зустрічалися з видатними артистами-киянами, які відпочивали на своїх дачах у Лісовій Бучі. Це були неофіційні зустрічі —коли ми приходили до них у гості, нам раділи, разом грали у волейбол, крокет, а ввечері запрошували нас на чай із печивом, розповідали про своє життя та працю. Я пригадую зустрічі з Андрієм Івановичем Литвиненком-Вольгемут, Зоєю Гайдай, лікарем — братом Андрія Івановича та іншими. Ці зустрічі мали неабияке значення для нашого виховання.
У 1940 році відбувся перший випуск учнів, які закінчили 10 класів, тобто здобули повну середню освіту. Перед війною директорами школи були Г.І. Троян, І.Л. Рой, С.П. Конюка.
Я був випускником 1941 року. Як вдячність за всі добрі справи, що їх робили учні нашої школи радгоспові “Київський” ( директор Гречаник), комуні “Бучанській” (директор М.Тарасенко), залізничній станції Буча (начальник Є. Козловський), селищу Буча (голова селищної ради В.Кучинська), нам, учням школи, ці організації влаштували випускний вечір із духовим оркестром, смачною вечерею та скромними подарунками. Закінчився святковий вечір під вибухи бомб у місті Києві, бо саме вночі з 21-го на 22 червня, коли ми відзначали закінчення школи, почалася Велика Вітчизняна війна. Через кілька днів після випускного вечора всіх наших хлопців та молодих учителів призвали до війська. Напередодні війни директором школи був Григорій Сівак, який і благословив нас, випускників 41-го року, на захист Батьківщини.
На окупованій території школа поновила свою роботу на дуже короткий термін. Очолив її вчитель математики П.В. Мілоченко. За відгуками мешканців, заклад не працював на вимогу окупаційної влади, а лише намагався підтримувати освітній рівень дітей, що лишилися в окупації і хотіли вчитися. З листопада 1943 року, після звільнення Києва, школа з новим директором Антоніною Никифорівною Сас та вчителями, колишніми і новоприбулими, розпочала навчальний рік. Повернулася до школи з Далекого Сходу наша вчителька історії Надія Іванівна Хвиля із чоловіком — новим учителем російської мови та літератури Михайлом Васильовичем Тюменцевим. З’явилися й нові викладачі. Прийшовши з війни, повернувся до школи і я, колишній учень, на посаду вчителя військової підготовки та фізичного виховання. Розпочався мій трудовий шлях, що тривав понад 60 років. Тільки у 80-річному віці я пішов на відпочинок.
(Закінчення у наступному номері)-(на сайті відсутньо)
Колектив учителів робив все, аби залучити учнів, а особливо молодь старших класів, до корисних справ ( на той час у школі не було наркоманів, курців, безпритульних дітей — усі навчалися). Велася велика робота з естетичного, художнього та фізичного виховання. Вчителі старшого покоління навчали нас добра, поваги до старших, культури поведінки. Це мій класний керівник М.М. Завадський, учителі П.В. Мілоченко, С.М. Пікман, Є. В. Залевський, О.М. та І.Я. Рудич, О.І. Завадський.
Молоді вчителі М.А. Краснощок, П.В. Мойсеєнко, О.Малюго, Н. Бережна та вчитель історії Н.І. Хвиля влаштовували для нас тематичні вечори, зустрічі з письменниками, героями війни та праці, проводили екскурсії, походи, вечори розваг із танцями під патефон при гасових лампах, принесених учнями з дому. Наші учні з художньою самодіяльністю та великим струнним оркестром виступали в селищному клубі, а також давали концерти у навколишніх селах Баланівці, Озерах, Блиставиці, Гостомелі та інших. Навіть заробляли гроші на придбання спортивного одягу та костюмів для учасників художньої самодіяльності. Влітку, особливо вихідними днями, старші учні зустрічалися з видатними артистами-киянами, які відпочивали на своїх дачах у Лісовій Бучі. Це були неофіційні зустрічі —коли ми приходили до них у гості, нам раділи, разом грали у волейбол, крокет, а ввечері запрошували нас на чай із печивом, розповідали про своє життя та працю. Я пригадую зустрічі з Андрієм Івановичем Литвиненком-Вольгемут, Зоєю Гайдай, лікарем — братом Андрія Івановича та іншими. Ці зустрічі мали неабияке значення для нашого виховання.
У 1940 році відбувся перший випуск учнів, які закінчили 10 класів, тобто здобули повну середню освіту. Перед війною директорами школи були Г.І. Троян, І.Л. Рой, С.П. Конюка.
Я був випускником 1941 року. Як вдячність за всі добрі справи, що їх робили учні нашої школи радгоспові “Київський” ( директор Гречаник), комуні “Бучанській” (директор М.Тарасенко), залізничній станції Буча (начальник Є. Козловський), селищу Буча (голова селищної ради В.Кучинська), нам, учням школи, ці організації влаштували випускний вечір із духовим оркестром, смачною вечерею та скромними подарунками. Закінчився святковий вечір під вибухи бомб у місті Києві, бо саме вночі з 21-го на 22 червня, коли ми відзначали закінчення школи, почалася Велика Вітчизняна війна. Через кілька днів після випускного вечора всіх наших хлопців та молодих учителів призвали до війська. Напередодні війни директором школи був Григорій Сівак, який і благословив нас, випускників 41-го року, на захист Батьківщини.
На окупованій території школа поновила свою роботу на дуже короткий термін. Очолив її вчитель математики П.В. Мілоченко. За відгуками мешканців, заклад не працював на вимогу окупаційної влади, а лише намагався підтримувати освітній рівень дітей, що лишилися в окупації і хотіли вчитися. З листопада 1943 року, після звільнення Києва, школа з новим директором Антоніною Никифорівною Сас та вчителями, колишніми і новоприбулими, розпочала навчальний рік. Повернулася до школи з Далекого Сходу наша вчителька історії Надія Іванівна Хвиля із чоловіком — новим учителем російської мови та літератури Михайлом Васильовичем Тюменцевим. З’явилися й нові викладачі. Прийшовши з війни, повернувся до школи і я, колишній учень, на посаду вчителя військової підготовки та фізичного виховання. Розпочався мій трудовий шлях, що тривав понад 60 років. Тільки у 80-річному віці я пішов на відпочинок.
(Закінчення у наступному номері)-(на сайті відсутньо)
