Зрозуміло, що будь-які зміни у податковій сфері викликають живий інтерес. Так виникла ідея цього інтерв’ю з начальником Ірпінської об’єднаної державної
податкової інспекції, радником податкової служби 1 рангу БОРИСОМ ЙОСИПОВИЧЕМ ВІЗІРОВИМ.

- Борисе Йосиповичу, зрозуміло, що наше життя з роками набирає швидкості, але іноді так хочеться повернутися в дитинство. Тож давайте розпочнемо знайомство з першого рядка Вашої біографії.
- Народився я на Донеччині, у невеликому містечку Костянтинівка, яке має великий промисловий потенціал – 16 заводів і фабрик, серед яких декілька відомих навіть за межами України склозаводів. Тому його ще називають містом магії скла. У школі навчався легко та з задоволенням. Я люблю своє місто, але здобувати вищу освіту все-таки поїхав до столиці. З 2003 року – після успішного закінчення Національного університету інформаційно-телекомунікаційних технологій (напрям підготовки «Менеджмент», фах – менеджер-економіст) – працюю в органах державної податкової служби. Призначення у податкову міста Ірпеня сприйняв спокійно, тому що вважаю – державний службовець має працювати, в першу чергу, там, де вимагають державні та відомчі інтереси, не боятися проблем і труднощів, тому що Бог людині посилає стільки випробувань, скільки їй по силі.

- Людині притаманне певне хвилювання перед зустріччю з новим колективом. А якими були Ваші перші враження, чи не було розчарування?
- Перша зустріч з людиною чи колективом, на мою думку, завжди визначальна. І я вдячний долі, що знайомство з новим колективом, який мені довірили очолити, відбулася в день свята Введення в храм Пресвятої Богородиці. Я розумів, що перша зустріч з великим живим суспільним організмом, який має неповторні людські душі, думки, звички, свої погляди на життя й професію, залишиться у пам’яті надовго. З цієї миті розпочнеться нова сторінка і у моєму житті, і в діяльності трудового колективу. Тому, маючи певний організаторський, менеджерський, психологічний досвід, цю першу зустріч провів у спокійному, виваженому і діловому тоні, порадивши колективу сприймати по-філософськи зміни у житті, не втрачати ні за яких обставин оптимізм та робочий темп життя.
Приємно згадати, що під час цієї зустрічі я не відчув ворожого ставлення з боку колективу, а лише цілком природне напруження й цікавість. А найближче майбутнє визначить оцінку першої моєї зустрічі з новим колективом, чи буде місце розчаруванню чи ні.

- Ви у податковій службі людина не нова, працювали в ДПА України, як Ви визначаєте культуру податківця?
- Який пастух, така і череда! – кажуть у народі. Податкова культура, як і культура окремої людини, починається із самоповаги, самодисципліни, порядності, високої професійності. Прикладом у всьому має бути керівник. Тому основним моїм правилом і як підлеглого, і як керівника є почуття високої відповідальності за справу. Цей принцип я запропонував колективу інспекції.

Трудову дисципліну розумію не тільки як вчасно розпочатий робочий день, але й як професійно виконану роботу. Тому звертаю увагу на комунікабельні взаємовідносини між інспекторами, їх професійне вміння якісно працювати з платниками податків. Щоденно намагаюся порадами, іншими важелями впливу підняти рівень внутрішніх та професійних стосунків до стандартів сьогодення.
Щодо корпоративних відносин в колективі, то скажу, що час допоможе «вдихнути» в них нові струмені творчості, ініціативності, відчуття «надійного плеча» колег, відповідальності за спільну державну справу.

- Чи плануєте Ви зустрічі з платниками податків – фізичними та юридичними особами?
- Людині притаманно сприймати зміни в житті з осторогою. Тому й не дивно, що платники податків з мовчазною обережністю сприйняли появу нового очільника податкової інспекції. Це природно. Щоб уникнути цієї «паузи», я першим пішов назустріч платникам. У першу чергу я відвідав промислові підприємства міста, познайомився з їх проблемами, можливостями, а потім запросив керівників до круглого столу для обговорення загальних проблем співпраці. Також відбулися численні зустрічі з юридичними, фізичними особами, що сумлінно ставляться до сплати податків, з тими суб’єктами господарювання, які не зорієнтовані на сплату податків і не зовсім розуміють важливість поповнення державного бюджету та інколи помиляються в розрахунках. З кожною із цих категорій знайдене порозуміння.

- Якщо порівняти показники 2008 року з минулим роком, які тенденції Ви вбачаєте у цьому?
- Результати роботи Ірпінської ОДПІ за 2008 рік у цілому показали позитивні зрушення у зборі податків. Так, дохідна частина загального фонду державного бюджету поповнилася на 130,9 млн грн, що становить 101,1 % від доведених планових показників. Порівняно з 2007 роком темп зростання склав 139,7 %, тобто більше на 37,2 млн грн. Виконано розрахункову базу по всіх видах податків, крім ПДВ. Показник по збору ПДВ виконано на 96,4 %, при цьому темп зростання склав 134,6 % або більше на 20,7 млн грн, ніж у минулому році. Недобір по ПДВ перекрито додатковим надходженням податку на прибуток. За 2008 рік надійшло близько 21,1 млн грн податку на прибуток, його показник виконаний на 105,9 %, темп зростання – 150,1 %.

Показники по надходженнях до місцевого бюджету за 2008 рік у цілому виконані на 104,7 %. Додатково надійшло 8,2 млн грн, темп зростання становить 164,2 % або більше на 71,4 млн грн порівняно з минулим роком. Виконані всі показники по доходах до місцевого бюджету. Показник по податку з доходів фізичних осіб виконано на 101,4 %, додатково надійшло 2,2 млн грн, темп зростання до відповідного періоду минулого року становить 172,4 % або на 63,9 млн.грн. більше.

- Чи співпрацює податкова з такою громадською організацією, як Асоціація платників податків України?
- В основу створення Асоціації платників податків України закладені прекрасні ідеї – це допомога платникам податків, їх захист, а також виховання сумлінності у сплаті податків. В Ірпені створено таку громадську організацію, яка має певний досвід роботи. Переконаний, що знайду з її керівництвом спільну мову. Якщо потрібна буде наша допомога – надамо її. Адже кінцева мета у нас одна – ефективна робота з платниками податків.

Щодо виховної роботи з майбутніми ірпінськими поколіннями платників податків, вважаю, що це безмежне поле для проведення масово-роз’яснювальної роботи, тому із задоволенням відвідую міські школи. Під час зустрічей зі старшокласниками розповідаю про історію податків, їх важливе значення для суспільства, про податки в різних країнах світу. Приємно, що молодь позитивно сприймає конституційний обов’язок українських громадян – сплату податків.

- Коли йдеться про молоде покоління, нове обличчя податківця, дозвольте запитати про Ваше ставлення до студента-випускника Національного університету державної податкової служби України як до майбутнього податківця?
- Моя відповідь є більш ніж прозорою. Сьогодні у Ірпінській ОДПІ працює 43 випускники університету, а це понад 50 % від загальної кількості працюючих. Але отримати вищу освіту – це тільки початок довгої, іноді тернистої дороги. На мою думку, керівникові треба бути дуже уважним з молодим поповненням, адже наше завдання – продовжувати виховання морально стійкого, чесного, високопрофесійного працівника. Якщо керівник поводиться з ним як добрий, а не добренький, доброзичливий наставник, молодий податківець працюватиме творчо, натхненно, результативно. У такому випадку керівник створює перспективного працівника на багато років. Коли ж керівник проявить байдужість до молодого податківця, до його проблем, він пожне робочу байдужість у своєму колективі.

Особливої уваги потребує молодь, яка ще навчається. Адже вона працює і, навчаючись, удосконалює себе. Її свідомість ще не завантажена життєвими звичками, стереотипами, такі молоді податківці є прекрасним «матеріалом» для формування нової когорти сучасного податківця.
У нашому колективі, готуючи молоді покоління податківців, не забувають бути вдячними старшим колегам, переймати їх кращий досвід, знання та мудрість.

- На Вашу думку, які чинники впливають на формування особистості?
- Формування особистості – процес довготривалий, на нього впливають багато чинників. Для мене пріоритетними є, по-перше: родинне виховання. За національністю я ассирієць. Наша сім’я продовжує багатовікові національні традиції у вихованні дітей. З раннього дитинства я пам’ятаю розповіді про те, що наші предки майже 7 тисяч років тому прославили себе військовими знаннями, були винахідниками (першими створили лук і стріли, колісницю), були патріотами свого народу і віри (ассирійці першими прийняли християнство). А ще я вдячний своєму батькові, який часто брав мене на роботу, де я мимоволі вчився спілкуванню з людьми, особливо старшими за мене. Це допомогло мені, як молодому фахівцю, на життєвій дорозі. Сім’я мене навчила обмежувати свої бажання у скрутні моменти життя (а це, повірте, дуже важко!). Я навчився у батьків бути самокритичним і спокійно сприймати критику на свою адресу. Переконаний, що людина, яка щиро вкаже на мої помилки, набагато краща, ніж та, яка улесливо їх замовчує.

По-друге, самоудосконалююся, читаючи історичну літературу. Саме вона допомагає вихованню національного патріотизму. У минулому році (з серпня по листопад) довелося мені бути учасником міжнародного семінару з оподаткування, який проходив у Японії. У ньому брали участь представники 21 євроазійської країни (Індія, Еквадор, Філіппіни, Малайзія тощо). Вони мало що знали про Україну. Але після спілкування з ними протягом місяця (спільною мовою була англійська), учасники семінару в проблемних ситуаціях звертали увагу – як відреагує чи вирішить Україна. Я задоволений тим, що зміг розкрити своїм колегам із далеких країн доброзичливість, чарівність і могутність України.

По-третє, незважаючи на велику завантаженість, продовжую працювати над підвищенням свого професійного рівня. Готуючись до захисту дисертації, досліджую тему, що висвітлює теоретико-методологічні і практичні проблеми кар’єри державного службовця в Україні.

На завершення розмови дозвольте подякувати колективу і всім платникам податків за співпрацю, побажати відчуття внутрішньої гармонії, вчитися цінувати те, що маємо. Дбати про своє здоров’я й допомагати людям похилого віку, хворим, любити всіх дітей, як своїх. А ще любити Україну – вона того варта!


Розмову вела
Тамара Маркелова