Сьогодні практично жодне велике міське свято не обходиться без виступу цього колективу. Ансамбль «ВА-данс» став символом яскравих, вишуканих і сюжетних постановок, а танцювальна техніка його учасників – заслуговує найвищої похвали. Хто бачив хлопців і дівчат на сцені, тому напевне запам'яталися пристрасне танго, вишуканий вальс «Чорно-білий бал», бадьорий танок «Маленьке жабеня» і зухвале ча-ча-ча. А вміло «диригують» цим танцювальним «оркестром» - майстри спорту спортивно-бального танцю, бронзові чемпіони України – Віта Федина та Андрій Богатов.
Як саме у любові до гармонії і фізичної краси виховується бучанська молодь, які здобутки вже має та в цілому про розвиток колективу – розповідають керівники творчого тандему.
- Віто Віталіївно, Андрію Олександровичу, розкажіть, для початку, про себе: звідки до нас приїхали?
- А.О.: Ми родом із міста Луцька, Волинської області. Саме там зробили свої перші кроки на танцювальному паркеті. Власне, я почав займатися танцями тільки у юнацькому віці, але заняття настільки сподобалися, що вирішив підкорювати танцювальний «Олімп».
А от Віта жила цим з дитинства. Зокрема, займалася у дитячому колективі художньої самодіяльності «Серпанки» та в шкільний студії бального танцю.
Ми закінчили Волинський державний університет ім. Лесі Українки. А в 2000 році приїхали в Ірпінь, щоб вступити до Національного університету державної податкової служби України. Тож, маємо дві вищі освіти – педагогічну й економічну.
Згодом наші керівники з університету ДПСУ запросили до свого колективу «Сузір'я». Трохи пізніше я і Віта почали тренувати свою першу групу дітей. Так і утворилася дитяча студія бального танцю при культурно-мистецькому центрі «Сузір'я».
Оскільки маленькі бучанці також хотіли займатися танцями, то вирішили організувати в Бучі свій, окремий колектив – «ВА-данс». Завдячуємо цьому і директору бучанського Центрального будинку культури Олені Гордійчук, яка нас запросила до себе й створила для занять належні умови. Танцювальна зала і зараз досить хороша, проте в майбутньому вона буде облаштована ще й спеціальними станками, дзеркалами. Від пані Олени постійно відчуваємо підтримку та допомогу в усіх починаннях.
- В.В.: З Андрієм ми танцюємо у парі вже досить довго. Працювали багато і наполегливо, відточували кожен свій рух. У результаті, 1999 рік був для нас переможним, адже на Чемпіонаті України зі спортивно-бальних танців ми стали бронзовими призерами.
А потім почалося доросле життя – навчання, робота. Часу катастрофічно не вистачало. Тому танці, як спорт, змушені були полишити. Тепер увесь свій професійних потенціал зосереджуємо на дітях.
- Скажіть, а як можна поєднати роботу викладача-фінансиста з танцями? Це ж дві абсолютно протилежні і не дотичні сфери діяльності?
- В.В.: Так буває. Мабуть, те чого не вистачає в одній професії – компенсується чимось іншим. А якщо б довелося обирати… Знаєте, може я без викладацької роботи фінансиста вижила, але без танців – не змогла б.
Колись перед нами стояв вибір: або танцюємо самі, або навчаємо дітей. Адже, щоб мати результати потрібно дуже багато працювати. Просто так нагороди самі з неба не впадуть. Та ми зупинилися на дітях.
- Не шкодуєте?
- В.В.: Іноді, коли на великих конкурсах малеча танцює на паркеті, здається, що краще б сама вийшла і станцювала. У ці митті тебе просто переповнює хвилювання. Та коли оголошують результати, і наші діти, в якості переможців, стоять на п’єдесталі – відчуваєш велику гордість і за них, і за себе, бо ти – їхній тренер.
- Чому така назва колективу – «ВА-данс»?
- А.О.: Нічого хитрого в тому немає. Це початкові літери наших імен – Віта та Андрій і слово dans (англ.) – танець.
Бучанський колектив був створений у 2007 році й за чотири роки діяльності маємо непогані результати. Про це свідчать призові місця дітей у багатьох танцювальних конкурсах. Але нам ще є над чим працювати і чого досягати.
Загалом зараз навчаємо три групи бучанців (у кожній займається близько 15 танцюристів).
- До речі, про змагання. На багатьох конкурсах уже побували?
- А.О.: Ми досить часто виїжджаємо на Всеукраїнські змагання зі спортивно-бального танцю. Мабуть, вже об'їздили пів України. Були в Луцьку, Ковелі, Херсоні, Києві, Борисполі, Василькові, Святогорську, Берегово, Хмельницькому, Запоріжжі, Керчі.
- В.В.: Учні обов’язково повинні їздити на всілякі конкурси. Справа в тому, що там вони показують свій рівень, дивляться на інших та багато чому навчаються.
Іноді те, що годинами пояснюєш на заняттях, вони схоплюють на льоту побачивши, як танцює пара суперників.
Крім того, вони вбирають в себе дух змагань, позитивну енергію, яка дає поштовх рухатися вперед і досягати блискучих результатів.
- Буває, що дитина ледь на ноги навчилася ставати, а батьки вже прагнуть віддати її до якоїсь секції. З якого віку краще починати займатися танцями?
- А.О.: Найоптимальніший вік – 5 років. Якщо займатися із зовсім маленькою дитиною, то все рівно тих результатів, які хочуть батьки, ще не буде. Адже дошкільнята сприйматимуть урок хореографії – як гру, і не більше.
- У ваших танцюристів завжди дуже красиві костюми, які відповідають «настрою» постановки. Дизайн одягу розробляєте самі?
- В.В.: Так. Спочатку знаходимо цікаву музику – ту, яка чимось бентежить душу, а вже потім з'являється ідея танцювального номеру. Після цього – шиються костюми.
Нині по телевізору транслюється багато танцювальних шоу. Звичайно, якийсь елемент чи частинку сюжету можна запозичити. Та все рівно – кожен по-своєму сприймає музику, пропускає через себе. Так і з’являються свої, нові ідеї.
- Як часто ставите нові танцювальні номери?
- А.О.: Як правило, 1-2 рази на рік. Але якщо цього вимагають обставини (тематичні вечори, свята), то й частіше.
- В.В.: Для бучанського колективу зараз поставили новий номер, який називається «На танцювальному майданчику» (танець ча-ча-ча). Бучанці вже могли його бачити на святі 8 Березня та вечорі, присвяченому Дню працівників житлово-комунального господарства.
Щодо найближчих виступів колективу «Ва-данс», то учні танцюватимуть на День Перемоги, бучанському міському святі «Освітянські обрії» і, можливо, на День Матері.
А стосовно творчих планів, то дуже хочемо поставити іспанський танець. Щоправда, поки що немає ні музики, ні якоїсь певної ідеї. Будемо працювати, адже все найкраще, як правило, приходить спонтанно.
- Іноді учень займається декілька років, але очевидного прогресу немає. Чи говорите про це батькам?
- А.О.: Кожного року ми проводимо відкриті заняття для батьків, на яких діти показують чого навчилися впродовж певного періоду. Тоді тата і мами можуть порівняти рівень своєї дитини з іншими учнями. Після концерту – спілкуємося, радимося.
А взагалі часто буває складно щось напевне говорити про здібності дитини, бо в кожного вони проявляються по-різному. В одних – з перших днів занять, а в декого – через два-три роки. Тому найголовніше – це бажання, наполегливість і витривалість. Якщо ці якості притаманні учню, то він зможе багато чого досягти.
- В.В.: У нас є дітки, які займаються танцями тільки для себе. Тобто, в них немає можливості їздити на змагання, але вони слідкують за собою, хочуть мати гарну поставу, красиво рухатися.
Танцювати можна до старості, обмежень немає. Специфіка бального танцю полягає в тому, що потрібно постійно вдосконалювати майстерність. Немає такого, що раз вивчив рухи – і все життя будеш професіоналом. Якщо навіть пропустив тиждень занять, то фізична форма втрачається.
- Ви суворі тренери? Можете відрахувати учня за непослух?
- А.О.: Дисципліна у нас дуже жорстка і ми серйозно відносимося до цього питання. Без чітких правил поведінки учнів важко чогось навчити – вони не слухають, не чують і не виконують.
Щоправда, з усіма намагаємося найти спільну мову і відрахувань не буває, лише за бажанням дитини чи її батьків.
Ми до своєї дружньої команди приймаємо всіх бажаючих.
- В.В.: Діти – різні й до кожного потрібно підібрати свій ключик. Когось можна спонукати краще займатися похвалою, а хтось навпаки – від цього тільки розслабиться і буде танцювати не на повну силу. Іноді доводиться бути навіть суворим, іноді – «заманити» спортивним інтересом. Ось така специфіка викладацької діяльності.
- Щоб навчитися добре танцювати, навантаження на заняттях достатньо, чи дитина повинна ще й вдома займатися?
- В.В.: Ні, вдома цього робити не потрібно. Якщо учні самі відточуватимуть танцювальну техніку, то, по-перше, може відпасти задоволення від танців (завелике навантаження), а по-друге, вони «затанцьовуватимуть» помилки в рухах, які потім дуже складно виправити.
- Чи виділяється хтось із дітей своїми здібностями? Маєте маленьких «зірочок»?
- А.О.: Так. Це – Валерія Олексюк, Максим Пилипенко, Юлія Петеляк, Марина Оніщенко, Данило Латогуз. Ці пари мають досить великий потенціал у майбутньому. Але підростають й інші досить перспективні учні: Максим Радько, Віка Олексієнко, Людмила Яковенко, Ростислав Лавренчук, Ольга Дяденко, Сергій Лаврененко, Єлизавета Петрик, Олексій Нестеренко та інші.
![]()
- В.В.: Є дітки, які паралельно займаються вокалом, боротьбою, футболом, регбі. Спочатку були побоювання, що це може негативно позначитися на їхній здатності навчатися танцювальним рухам. Адже, наприклад, «стойка» в тій же боротьбі й у танцях – різна. Та, на щастя, ніякого дисонансу поки що не виникало.
- Всередині багатьох колективів існує боротьба, суперництво між дітьми, які хочуть бути кращими й успішнішими, ніж їхні однолітки? У «ВА-данс» існують подібні конфлікти?
- В.В.: Щиро скажу, що такого немає. На змаганнях багато тренерів звертають увагу на те, що наш колектив, як справжня родина. Ми навчаємо їх бути єдиним цілим. Тож, коли оголошуються результати, маленькі бучанці стоять і тримаються за руки, навіть знаючи, що хтось із них буде кращим, а хтось – програє. Танцюристів готуємо до того, що програш може статися і не потрібно з того робити трагедію. Варто проаналізувати власні помилки і намагатися більше їх не повторювати.
Крім того, не поразка, якщо програв сильнішим за себе, погано – коли можливості дитини значно вищі, ніж в суперників, а вона їх не використала.
- А яку спортивну мрію, одну на двох, ви маєте?
- Ми хотіли б створити зразковий дитячий колектив у Бучі. Але для того, щоб цим питанням серйозно займатися, потрібно оселитися в місті й відразу постає «квартирне питання». Ось і думаємо над тим, як бути далі, куди рухатися. Та ми щиро віримо, що всі задуми – нам під силу і свою мрію обов’язково втілимо в життя!
Як саме у любові до гармонії і фізичної краси виховується бучанська молодь, які здобутки вже має та в цілому про розвиток колективу – розповідають керівники творчого тандему.
- Віто Віталіївно, Андрію Олександровичу, розкажіть, для початку, про себе: звідки до нас приїхали?
- А.О.: Ми родом із міста Луцька, Волинської області. Саме там зробили свої перші кроки на танцювальному паркеті. Власне, я почав займатися танцями тільки у юнацькому віці, але заняття настільки сподобалися, що вирішив підкорювати танцювальний «Олімп».
А от Віта жила цим з дитинства. Зокрема, займалася у дитячому колективі художньої самодіяльності «Серпанки» та в шкільний студії бального танцю.
Ми закінчили Волинський державний університет ім. Лесі Українки. А в 2000 році приїхали в Ірпінь, щоб вступити до Національного університету державної податкової служби України. Тож, маємо дві вищі освіти – педагогічну й економічну.
Згодом наші керівники з університету ДПСУ запросили до свого колективу «Сузір'я». Трохи пізніше я і Віта почали тренувати свою першу групу дітей. Так і утворилася дитяча студія бального танцю при культурно-мистецькому центрі «Сузір'я».
Оскільки маленькі бучанці також хотіли займатися танцями, то вирішили організувати в Бучі свій, окремий колектив – «ВА-данс». Завдячуємо цьому і директору бучанського Центрального будинку культури Олені Гордійчук, яка нас запросила до себе й створила для занять належні умови. Танцювальна зала і зараз досить хороша, проте в майбутньому вона буде облаштована ще й спеціальними станками, дзеркалами. Від пані Олени постійно відчуваємо підтримку та допомогу в усіх починаннях.
- В.В.: З Андрієм ми танцюємо у парі вже досить довго. Працювали багато і наполегливо, відточували кожен свій рух. У результаті, 1999 рік був для нас переможним, адже на Чемпіонаті України зі спортивно-бальних танців ми стали бронзовими призерами.
А потім почалося доросле життя – навчання, робота. Часу катастрофічно не вистачало. Тому танці, як спорт, змушені були полишити. Тепер увесь свій професійних потенціал зосереджуємо на дітях.
- Скажіть, а як можна поєднати роботу викладача-фінансиста з танцями? Це ж дві абсолютно протилежні і не дотичні сфери діяльності?
- В.В.: Так буває. Мабуть, те чого не вистачає в одній професії – компенсується чимось іншим. А якщо б довелося обирати… Знаєте, може я без викладацької роботи фінансиста вижила, але без танців – не змогла б.
Колись перед нами стояв вибір: або танцюємо самі, або навчаємо дітей. Адже, щоб мати результати потрібно дуже багато працювати. Просто так нагороди самі з неба не впадуть. Та ми зупинилися на дітях.
- Не шкодуєте?
- В.В.: Іноді, коли на великих конкурсах малеча танцює на паркеті, здається, що краще б сама вийшла і станцювала. У ці митті тебе просто переповнює хвилювання. Та коли оголошують результати, і наші діти, в якості переможців, стоять на п’єдесталі – відчуваєш велику гордість і за них, і за себе, бо ти – їхній тренер.
- Чому така назва колективу – «ВА-данс»?
- А.О.: Нічого хитрого в тому немає. Це початкові літери наших імен – Віта та Андрій і слово dans (англ.) – танець.
Бучанський колектив був створений у 2007 році й за чотири роки діяльності маємо непогані результати. Про це свідчать призові місця дітей у багатьох танцювальних конкурсах. Але нам ще є над чим працювати і чого досягати.
Загалом зараз навчаємо три групи бучанців (у кожній займається близько 15 танцюристів).
- До речі, про змагання. На багатьох конкурсах уже побували?
- А.О.: Ми досить часто виїжджаємо на Всеукраїнські змагання зі спортивно-бального танцю. Мабуть, вже об'їздили пів України. Були в Луцьку, Ковелі, Херсоні, Києві, Борисполі, Василькові, Святогорську, Берегово, Хмельницькому, Запоріжжі, Керчі.
- В.В.: Учні обов’язково повинні їздити на всілякі конкурси. Справа в тому, що там вони показують свій рівень, дивляться на інших та багато чому навчаються.
Іноді те, що годинами пояснюєш на заняттях, вони схоплюють на льоту побачивши, як танцює пара суперників.
Крім того, вони вбирають в себе дух змагань, позитивну енергію, яка дає поштовх рухатися вперед і досягати блискучих результатів.
- Буває, що дитина ледь на ноги навчилася ставати, а батьки вже прагнуть віддати її до якоїсь секції. З якого віку краще починати займатися танцями?
- А.О.: Найоптимальніший вік – 5 років. Якщо займатися із зовсім маленькою дитиною, то все рівно тих результатів, які хочуть батьки, ще не буде. Адже дошкільнята сприйматимуть урок хореографії – як гру, і не більше.
- У ваших танцюристів завжди дуже красиві костюми, які відповідають «настрою» постановки. Дизайн одягу розробляєте самі?
- В.В.: Так. Спочатку знаходимо цікаву музику – ту, яка чимось бентежить душу, а вже потім з'являється ідея танцювального номеру. Після цього – шиються костюми.
Нині по телевізору транслюється багато танцювальних шоу. Звичайно, якийсь елемент чи частинку сюжету можна запозичити. Та все рівно – кожен по-своєму сприймає музику, пропускає через себе. Так і з’являються свої, нові ідеї.
- Як часто ставите нові танцювальні номери?
- А.О.: Як правило, 1-2 рази на рік. Але якщо цього вимагають обставини (тематичні вечори, свята), то й частіше.
- В.В.: Для бучанського колективу зараз поставили новий номер, який називається «На танцювальному майданчику» (танець ча-ча-ча). Бучанці вже могли його бачити на святі 8 Березня та вечорі, присвяченому Дню працівників житлово-комунального господарства.
Щодо найближчих виступів колективу «Ва-данс», то учні танцюватимуть на День Перемоги, бучанському міському святі «Освітянські обрії» і, можливо, на День Матері.
А стосовно творчих планів, то дуже хочемо поставити іспанський танець. Щоправда, поки що немає ні музики, ні якоїсь певної ідеї. Будемо працювати, адже все найкраще, як правило, приходить спонтанно.
- Іноді учень займається декілька років, але очевидного прогресу немає. Чи говорите про це батькам?
- А.О.: Кожного року ми проводимо відкриті заняття для батьків, на яких діти показують чого навчилися впродовж певного періоду. Тоді тата і мами можуть порівняти рівень своєї дитини з іншими учнями. Після концерту – спілкуємося, радимося.
А взагалі часто буває складно щось напевне говорити про здібності дитини, бо в кожного вони проявляються по-різному. В одних – з перших днів занять, а в декого – через два-три роки. Тому найголовніше – це бажання, наполегливість і витривалість. Якщо ці якості притаманні учню, то він зможе багато чого досягти.
- В.В.: У нас є дітки, які займаються танцями тільки для себе. Тобто, в них немає можливості їздити на змагання, але вони слідкують за собою, хочуть мати гарну поставу, красиво рухатися.
Танцювати можна до старості, обмежень немає. Специфіка бального танцю полягає в тому, що потрібно постійно вдосконалювати майстерність. Немає такого, що раз вивчив рухи – і все життя будеш професіоналом. Якщо навіть пропустив тиждень занять, то фізична форма втрачається.
- Ви суворі тренери? Можете відрахувати учня за непослух?
- А.О.: Дисципліна у нас дуже жорстка і ми серйозно відносимося до цього питання. Без чітких правил поведінки учнів важко чогось навчити – вони не слухають, не чують і не виконують.
Щоправда, з усіма намагаємося найти спільну мову і відрахувань не буває, лише за бажанням дитини чи її батьків.
Ми до своєї дружньої команди приймаємо всіх бажаючих.
- В.В.: Діти – різні й до кожного потрібно підібрати свій ключик. Когось можна спонукати краще займатися похвалою, а хтось навпаки – від цього тільки розслабиться і буде танцювати не на повну силу. Іноді доводиться бути навіть суворим, іноді – «заманити» спортивним інтересом. Ось така специфіка викладацької діяльності.
- Щоб навчитися добре танцювати, навантаження на заняттях достатньо, чи дитина повинна ще й вдома займатися?
- В.В.: Ні, вдома цього робити не потрібно. Якщо учні самі відточуватимуть танцювальну техніку, то, по-перше, може відпасти задоволення від танців (завелике навантаження), а по-друге, вони «затанцьовуватимуть» помилки в рухах, які потім дуже складно виправити.
- Чи виділяється хтось із дітей своїми здібностями? Маєте маленьких «зірочок»?
- А.О.: Так. Це – Валерія Олексюк, Максим Пилипенко, Юлія Петеляк, Марина Оніщенко, Данило Латогуз. Ці пари мають досить великий потенціал у майбутньому. Але підростають й інші досить перспективні учні: Максим Радько, Віка Олексієнко, Людмила Яковенко, Ростислав Лавренчук, Ольга Дяденко, Сергій Лаврененко, Єлизавета Петрик, Олексій Нестеренко та інші.
- В.В.: Є дітки, які паралельно займаються вокалом, боротьбою, футболом, регбі. Спочатку були побоювання, що це може негативно позначитися на їхній здатності навчатися танцювальним рухам. Адже, наприклад, «стойка» в тій же боротьбі й у танцях – різна. Та, на щастя, ніякого дисонансу поки що не виникало.
- Всередині багатьох колективів існує боротьба, суперництво між дітьми, які хочуть бути кращими й успішнішими, ніж їхні однолітки? У «ВА-данс» існують подібні конфлікти?
- В.В.: Щиро скажу, що такого немає. На змаганнях багато тренерів звертають увагу на те, що наш колектив, як справжня родина. Ми навчаємо їх бути єдиним цілим. Тож, коли оголошуються результати, маленькі бучанці стоять і тримаються за руки, навіть знаючи, що хтось із них буде кращим, а хтось – програє. Танцюристів готуємо до того, що програш може статися і не потрібно з того робити трагедію. Варто проаналізувати власні помилки і намагатися більше їх не повторювати.
Крім того, не поразка, якщо програв сильнішим за себе, погано – коли можливості дитини значно вищі, ніж в суперників, а вона їх не використала.
- А яку спортивну мрію, одну на двох, ви маєте?
- Ми хотіли б створити зразковий дитячий колектив у Бучі. Але для того, щоб цим питанням серйозно займатися, потрібно оселитися в місті й відразу постає «квартирне питання». Ось і думаємо над тим, як бути далі, куди рухатися. Та ми щиро віримо, що всі задуми – нам під силу і свою мрію обов’язково втілимо в життя!
