Репортаж з фестивалю "Слов'янський рок"

РОК ПО-СЛОВ’ЯНСЬКИ. АБО ОДИН ДЕНЬ ІЗ ФЕСТИВАЛЬНОГО ЖИТТЯ

Не люблю фестивалі. Гамірно, люди штовхаються, сміття по коліна... Тому, коли шеф дав мені партзавдання – репортаж із фестивалю „Слов’янський Рок”, я не дуже зраділа.

Суботній вечір, всупереч залякуванням синоптиків, видався теплим. Рокерську тусовку було видно із самого виходу м. „Оболонь”. Народ, як завжди, збирався купками, потягував пиво і ділився думками щодо майбутнього концерту. Настрій очікування і передчуття чогось цікавого та захопюючого передався й мені.


Діставшись місця дислокації, я підбадьорилась: місцина радше нагадувала клуб, ніж фестивальний майданчик. Охайна сцена, чудове освітлення та симпатичні (ну куди ж без них!) бармени. Фестиваль із масового дійства перетворювався на клубний концерт, коли сцена знаходиться зовсім поряд і між виконавцями та публікою встановлюється прямий контакт. Обожнюю клубні концерти!
Публіка, до речі, зібралась „тематична”: то тут, то там проминали шкіряні плащі, важезні „гріндери” і патлаті голови.

Напульсники, ланцюги і темний макіяж у дівчат. І це все на тлі різнокольорових повітряних кульок і кліпів „ВіаГри”.
Після невеликої затримки, під час якої ведучий травив байки і всіляко веселив присутніх, на сцені з’явився гурт „АреаЛ”. Як не намагались хлопці розворушити публіку, остання тупо сиділа на парапеті й гляділа на сцену. Лише під кінець виступу декілька сміливців наважились „злабати” рок-н-ролл. Я, в свою чергу, наважилась взяти у хлопців інтерв’ю.


Лавина із мильних бульбашок, або the Doors по-київськи..Естафету від ареальців підхопив ірпінський „Ренесанс”. Юрко Бондаренко одразу поцікавився, чи є в цій залі слов’яни. Публіка, як і раніше, мовчки сиділа, спустошуючи пляшки та келихи. Заклик до танців подіяв лише на „мідлякові” – шкіряні плащі та „гріндери” затупали на танцполі. Коли хлопці „врубили тяжеляк”, нарешті зі своїх м’яких місць підвелась „хаєрата” молодь, яка почала трусити своїми пасмами біля сцени. Градус дійства поступово підвищувався.
Гітари в кульочках, бабусі в шоці.

Я напросилася на розмову з Юрком Бондаренком та Сергієм Попругою.

— Сподобався фестиваль? Організація, умови? Наскільи мені відомо, у вас є з чим порівнювати.
— Так, фест організовано на пристойному рівні. Мабуть, оранізатори дійства – справжні фанати рок-музики, якщо не пошкодували вкласти кошти у такий проект.

— Що ви маєте на увазі?
— Для виконавців і для аудиторії цей захід абсолютно безкоштовний.

— Ви знайомі з кимось із учасників фестивалю? Можливо, є якісь ідеї щодо сумісних проектів?
— (посміхаються) Ідей багато, а от з реалізацією трішки складніше. Все впирається у фінансову сторону — треба шукати спонсорів, якусь матеріальну підтримку – апаратура, сцена, освітлення. Ми готові до виступів, до концертів – тільки створіть нормальні умови! На жаль, спонсорська підтримка існує тільки для „попси”.


Знаємо багатьох з учасників. Із хлопцями з „Білої Вежі” та „АреаЛу” грали разом у місті Богуслав. Концерт проходив за підтримки однієї політичної партії. Аудиторія – бабусі з онуками. Уявіть: виходять на сцену розв’язні рокери – гітари, барабани і починають грати хард-кор! У бабусь повільно опускаються нижні щелепи. Після перших пісень, особливо чуттєві особи потягнулись до виходу.
Із гуртом „Моноліт” грали на одній сцені в Харкові.

— Чому вас не видно в Бучі? Як вам ідея концертного туру Київською областю?
— Про причини рідких виступів наживо – дивись вище. Спонсорської підтримки не вистачає. В турне – хоч завтра! (сміються) До речі, нам більше подобається виступати на перифирії – там публіка більш відкрита, емоційна. Київ – гламурне місто. Киянам подавай шоу, яскравого дійства (А я-то думаю, чого це Кіркоров до нас зачастив? – прим. авт.). Якось виступали ми в Херсоні. Погода якраз „концертна” – злива, гроза, вітер... Ми взагалі думали, що натовп розбіжиться, мов тар-гагни. Аж ні! Люди мокли під дощем, хто з парасольками, хто з кульочками на головах. Я (Юрій Бондаренко – прим. авт.) також натягнув на голову кульок, і гітари в нас у кульочках були... Ні, про гітари не пишіть! Над сценою навіс був! (Ага, зараз! – прим. авт.)

— Що вас надихає? Хто є автором текстів, музики?
— Натхнення приходить звідусіль. Тексти нам пише Сергій Клименко, а музикою займаються усі. Це, до речі, досить складно. Якщо музика хоч трохи нагадує чужий матеріал – доводиться відмовлятися від пісні. Не хочемо бути на когось схожими: індивідуальність дуже важлива!

— Якщо поїдете у світове турне, кого запросите до себе на розігрів?
— (хором) Нікого! Ми самі побували у якості „розігріву”, тому знаємо, як це. Самі розігріємо! (посміхаються)

Після „Ренесансу” своє вміння продемонстрував гурт „Транс-Формер” з міста Полтава. Фронтмен гурту – явний фанат Кіану Рівза – увесь у чорному, ще й в сонцезахисних окулярах. Тексти їм писав сам Шевченко. Це той, що Тарас Григорович.

„Біла вежа” були передостанніми.
Народ, який дійшов до кондиції за допомогою алкогольних напоїв та гітарних рифів, „ковбасився” на повну. Дійство перестало бути камерним концертом і перетвори-лось на справжнісінький сейшн. Навіть кліпи „СМС” та іншої української „еліти” не псували настрій.

Останніми у суботу виступали хлопці із гурту „Моноліт”. Шостка розірвала публіку на шмаття, фанати потім ще довго не відпускали зі сцени вокаліста – суворого, але терплячого Костю, який годину роздавав автографи і фотографувався із меломанами. Плакат з його підписом красується і у нас в редакції.

Другий тур фестивалю пройде у лютому, а гала-концерт – на початку літа. Всі учасники фестивалю приймуть участь у записі альбому кращих рок-виконавців України, під патронажем студії звукозапису „100% Rekords”.


У минулому році подібний альбом вийшов обмеженим тиражем в Росії та Білорусії. Що вам сказати – розхватали, як гарячі пиріжки!
Маю надію, цього разу збірка вийде більшим накладом, і її можна буде придбати на наших теренах.